ПРОПОЗИЦІЇ
до Митного кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 3 листопада 2011 року Митний кодекс України не може бути підписаний, оскільки:

порушує конституційні гарантії права на підприємницьку діяльність, права власності, не відповідає Конституції України, іншим законам України, що є засадничими в регулюванні тих чи інших відносин, ускладнює митні процедури для суб'єктів господарювання; 
створює ризики ухилення від оподаткування, уникнення відповідальності за порушення митних правил, корупційні ризики, ризики порушення прав громадян, юридичних осіб, засадничих принципів існування демократичної, правової держави, якою є Україна;
порушує взяті Україною міжнародні зобов'язання, є кроком назад на шляху впровадження європейських та міжнародних стандартів у сфері лібералізації зовнішньоекономічної діяльності;
деякі пропоновані Кодексом новації не відповідають нагальним потребам сьогодення, є необгрунтованими і неприйнятними.

1. Порушення конституційних гарантій права підприємницької діяльності, права власності, ускладнення митних процедур для суб'єктів господарювання
 
1.1. Статтею 408 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, встановлюється нова необхідна умова для  отримання дозволу на здійснення митної брокерської діяльності – наявність у підприємства договору фінансової гарантії виконання зобов'язань митного брокера на користь державного бюджету. При цьому передбачається, що розмір суми фінансової гарантії не може бути меншим 300 000 євро (частина друга).

Водночас статтею 407 Кодексу центральний орган виконавчої влади у сфері митної справи уповноважується встановлювати (поряд із Кодексом)  вимоги до осіб, які мають намір провадити діяльність митного брокера.

У зв'язку з цим слід зазначити, що за чинним Митним кодексом України посередницька діяльність митного брокера підлягає ліцензуванню. Розмір плати за видачу ліцензії становить одну мінімальну заробітну плату, тобто з 1 грудня 2011 року по 31 грудня 2011 року – 1004 гривні (Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року № 1755 "Про строк дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу", з наступними змінами). Необхідною умовою для отримання ліцензії на діяльність митного брокера є подання засвідченої в установленому порядку копії договору страхування власної діяльності на суму не менш як 2 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – 34 000,00 гривень (постанова Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756 "Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності" з наступними змінами).

Таким чином, запроваджувана новим Митним кодексом України вимога суттєво обмежить можливості для реалізації права на здійснення підприємницької діяльності митного брокера, а отже, призведе і до обмеження конкуренції у зазначеній сфері, що не відповідає конституційному принципу захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина перша статті 42).

Нарешті, встановлення зазначеної вимоги не узгоджується з останніми заходами, здійсненими парламентом та урядом держави у сфері дерегуляції та зменшення адміністративних бар'єрів у підприємництві.

Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про неприйнятність запроваджуваного Кодексом, що розглядається, механізму регулювання діяльності митного брокера.

Виходячи з цього, пропоную в Кодексі, що надійшов на підпис:
1) у статті 405:

• назву та частину першу викласти в такій редакції:
  "Стаття 405. Ліцензія та дозволи, що надаються підприємствам
  1. На здійснення митної брокерської діяльності видаються ліцензії. На провадження видів діяльності, зазначених у пунктах 2 – 6 статті 404 цього Кодексу, надаються дозволи. Підприємства, які отримали такі дозволи, включаються до відповідних реєстрів, які ведуться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, відповідно до статті 415 цього Кодексу. Таким підприємствам видаються витяги із зазначених реєстрів";
• у частині другій слова "видів діяльності, зазначених у статті 404" замінити словами "видів діяльності, зазначених у пунктах 2 – 6 статті 404"; 

2) у частині третій статті 406 слова "інших видів діяльності, зазначених у статті 404" замінити словами "видів діяльності, зазначених у пунктах 3 – 6 статті 404"; 

3) у статті 407:

• у першому реченні слова "видів діяльності, зазначених у статті 404" замінити словами "видів діяльності, зазначених у пунктах 2 – 6 статті 404"; 
• у другому реченні слова "або до осіб, які мають намір провадити діяльність митного брокера" виключити;

4) у статті 408:

• назву статті доповнити словами "та ліцензії";
• у частині першій слова "дозволів на здійснення митної брокерської діяльності" замінити словами "ліцензії на здійснення митної брокерської діяльності, дозволів на";
• частину другу викласти в такій редакції:
  "2. Ліцензія на здійснення митної брокерської діяльності видається у порядку та на умовах, визначених Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

5) у статтях 411 і 414 слова "видів діяльності, зазначених у статті 404" замінити словами "видів діяльності, зазначених у пунктах 2 – 6 статті 404"; 

6) у пункті 6 частини третьої статті 412 слова "іншого дозволу, наявність якого" замінити словами "іншого дозволу, ліцензії, наявність яких";

7) у статті 415 слова "види діяльності, зазначені у статті 404" замінити словами "види діяльності, зазначені у пунктах 2 – 6 статті 404".

1.2. Главою 2 Митного кодексу України передбачено отримання підприємством статусу уповноваженого економічного оператора.

Статтею 13 Кодексу встановлюється перелік відомостей, які мають зазначатися в анкеті, що додається до заяви про видачу сертифіката уповноваженого економічного оператора для прийняття митними органами рішення про видачу сертифіката уповноваженого економічного оператора. Передбачається, що в названій анкеті підприємство має зазначити, зокрема, відомості про ступінь ризику товарів, що імпортуються та/або експортуються, ступінь безпеки та захисту інформації (пункти 9 і 11 частини третьої).

Однак наразі критерії оцінки цих відомостей законодавчим або іншим нормативно-правовим актом не визначені, а отже, такі відомості оцінюватимуться митними органами на власний розсуд. Це створює корупційні ризики, ризики суб'єктивного розгляду заяв про видачу зазначених сертифікатів, а отже, призведе до обмеження конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що не відповідає визначеним Конституцією України гарантіям права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, – забезпечення захисту державою конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення неправомірного обмеження конкуренції (частина третя статті 42 Конституції України).

Для уникнення такої ситуації вважаю за необхідне доповнити Кодекс положенням щодо визначення відповідним нормативно-правовим актом порядку та критеріїв оцінки відомостей, що подаються заявником для одержання статусу уповноваженого економічного оператора.

У зв'язку з цим пропоную статтю 13 Кодексу доповнити частиною такого змісту:

"13. Порядок та критерії оцінки відомостей, заявлених підприємством для отримання статусу уповноваженого економічного оператора, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів".

1.3. Статтею 312 Кодексу визначено форми реалізації фінансової гарантії.

Так, у разі невиконання гарантом – небанківською установою своїх гарантійних зобов'язань митний орган у встановленому законодавством порядку здійснює безспірне стягнення несплаченої суми митних платежів за рахунок грошових коштів, що знаходяться на рахунках цього гаранта (частина друга).

У разі ж невиконання своїх гарантійних зобов'язань гарантом – банківською установою центральний орган виконавчої влади у сфері митної справи направляє до Національного банку України вимогу про безспірне стягнення несплаченої суми митних платежів за рахунок грошових резервів банку з наступним поповненням цих резервів у порядку, встановленому законодавством для банківських установ. Форма такої вимоги встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи та Національним банком України (частина третя).

По-перше, це не відповідає статті 41 Конституції України щодо гарантій права власності, за якою:

• ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта);
• примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а з наступним повним відшкодуванням вартості – лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (частина п'ята);
• конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (частина шоста).

По-друге, положення статті 312 Митного кодексу України суперечать і Закону України "Про банки і банківську діяльність", за яким стягнення коштів банку, що знаходяться на його рахунках, здійснюється виключно за постановою державного виконавця чи за рішенням суду про стягнення коштів (частина перша статті 59). 
 
По-третє, пропоноване Кодексом безспірне стягнення гарантованих зобов'язань за рахунок грошових резервів банку не відповідатиме інтересам вкладників банку та інших його кредиторів, адже резервний фонд за Законом України "Про банки і банківську діяльність" формується банками на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях з метою уникнення загрози інтересам вкладників та інших кредиторів банку (стаття 36).

По-четверте, втручання органів державної влади у здійснення Національним банком України банківського нагляду є порушенням вимог Закону України "Про Національний банк України". Зокрема, цим Законом Національний банк України уповноважено самостійно визначати розміри, порядок формування та використання резервів банків як одного з інструментів банківського регулювання для забезпечення безпеки і стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів (пункт 8 статті 7, частина перша статті 55, частина перша статті 59). Водночас ні названим, ні іншими законами Національний банк України не наділено повноваженнями щодо здійснення контролю за виконанням банками договірних зобов'язань, а також рішень інших органів державної влади, якщо їх виконання законом покладено на державну виконавчу службу.

Ураховуючи викладене, пропоную частини другу і третю статті 312  Митного кодексу України виключити.

1.4. Статтею 314 Митного кодексу України встановлюються вимоги до гаранта із забезпечення зобов'язань особи перед митними органами України зі сплати митних платежів.

Серед цих вимог – відсутність збитковості за останні три календарні роки (пункт 5 частини другої), забезпечення в усіх пунктах пропуску через державний кордон України згідно з визначеними напрямками та видами транзиту переміщення товарів наявності представників для надання гарантій зі створенням відповідних матеріально-технічних умов для ефективного функціонування цих представників (пункт 10 частини другої), а для банківських установ – також непризначення Національним банком України протягом останніх трьох календарних років тимчасової адміністрації (пункт 4 частини другої).

Із приводу вимоги про відсутність збитковості за останні три календарні роки слід зазначити, що через складні умови на фінансових ринках протягом останніх років навіть найбільші банківські установи були збитковими. Насамперед це пов'язано з інвентаризацією активів, що призвело до формування значних обсягів резервів для покриття проблемних активів.

Отже, ця вимога фактично позбавляє банківські установи виступати гарантом за митними платежами, що значно звужує право декларанта на вільний вибір гаранта.

З іншого боку, вбачається, що основною вимогою до гаранта є його спроможність виконати відповідні зобов'язання, у тому числі для банківської установи – платоспроможність як спроможність своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через достатність коштів або розміру капіталу банку (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Беручи до уваги, що оспорюване положення Кодексу одночасно передбачає для гаранта – банківської установи і таку вимогу, як непризначення Національним банком України протягом останніх трьох календарних років тимчасової адміністрації (що за статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" свідчить про відсутність у банку в зазначений період ознак неплатоспроможності), вимога щодо беззбиткової діяльності банків є зайвою.

Що ж до вимоги стосовно забезпечення гарантом в усіх пунктах пропуску через державний кордон України наявності представників для надання гарантій (пункт 10 частини другої), то слід зауважити, що в Україні нараховується 210 пунктів пропуску через державний кордон, окремі з яких призначені для пішохідного, річкового, поромного сполучення і через які не передбачається здійснення міжнародних перевезень товарів у значних обсягах. Виходячи з цього, така вимога вбачається штучною, надмірною і необгрунтованою.

Наведене дає підстави для висновку, що зазначені вимоги щодо беззбитковості діяльності банків та щодо наявності представників у всіх пунктах пропуску через державний кордон України призведуть до порушення конституційних гарантій права на підприємницьку діяльність (стаття 42 Основного Закону України) і тому мають бути виключені з Кодексу.

Ураховуючи викладене, пропоную у частині другій статті 314 Кодексу:

1) пункт 5 доповнити словами "(крім банківських установ)";
2) пункт 10 виключити. 

1.5.  За статтею 544 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, одним з основних завдань митної служби України визначено видачу сертифікатів про походження товару з України (пункт 14).

Однак за Законом України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення і видача сертифікатів про походження товарів, сертифікатів визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інших документів, пов'язаних зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється торгово-промисловими палатами.

Передача повноваження щодо оформлення сертифікатів про походження товару з України від Торгово-промислової палати України до органів митної служби призведе до зруйнування налагодженого працюючого механізму, який застосовується у світі, створить певні проблеми під час здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Слід також відзначити, що у світовій практиці саме торгові, торгово-промислові палати чи палати економіки (незалежні, недержавні організації, які є членами Всесвітньої федерації торгових палат, Міжнародної торгової палати) видають переважну більшість сертифікатів про походження товару.

Виходячи з цього, пропоную зберегти чинний механізм видачі сертифікатів про походження товару з України, виклавши пункт 14 частини другої статті 544 Кодексу, що надійшов на підпис, у такій редакції:
"14) верифікація сертифікатів про походження товару з України".

Крім того, за статтею 43 Митного кодексу України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання оригіналів документів про походження товару (частина друга).

Однак слід ураховувати, що на момент переміщення товарів через митний кордон України такі документи у декларанта можуть бути відсутні.

Тож з метою запобігання ускладненням при митному оформленні товарів пропоную у зазначеній статті Кодексу слова "під час переміщення товарів через митний кордон України" виключити.

1.6. Статтею 212 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення рибної продукції, виробленої українськими суднами в межах Азово-Чорноморського басейну, здійснюється з поданням митної декларації.

Одразу слід зауважити, що за чинним Митним кодексом України митне оформлення рибної продукції, виробленої українськими суднами в межах Азово-Чорноморського басейну, здійснюється без оформлення вантажної митної декларації (стаття 129).

Запровадження Кодексом, що надійшов на підпис, зазначеного  нововведення суттєво ускладнить процедуру митного оформлення такої рибної продукції.

До того ж рибну продукцію, вироблену українськими суднами в межах Азово-Чорноморського басейну, можна вважати українським товаром, що фактично повністю отриманий (вироблений) на митній території України і не містить товарів, увезених з-за меж митної території України.

У зв'язку з цим вбачається доцільним у даному випадку утриматись від запровадження подання митної декларації при митному оформленні зазначеної рибної продукції.

Отже, пропоную у статті 212 Кодексу слова "з поданням митної декларації" замінити словами "без оформлення митної декларації".

2. Порушення взятих Україною зобов'язань в рамках СОТ

2.1. Кодекс не встановлює прозорого механізму визначення митної вартості товарів, оскільки в окремих випадках надає митним органам можливість самостійно коригувати заявлену митну вартість шляхом використання у закритому доступі власної інформаційної бази даних.

Кодекс створює для митного органу формальні підстави не приймати визначену декларантом митну вартість з підстави неподання додаткових документів, список яких чітко не визначено.

Крім того, процедура випуску товарів, що декларуються у вільний обіг на прохання декларанта  шляхом надання гарантій, потребує доопрацювання  з чітким визначенням прав і обов'язків декларанта та митного органу.

Такий підхід до визначення митної вартості не відповідає міжнародним зобов'язанням України як члена Світової організації торгівлі. Зокрема, пропонований Кодексом порядок порушує окремі зобов'язання України, закріплені у Звіті Робочої групи, який є невід'ємною частиною Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (ратифікований Законом України від 10 квітня 2008 року № 250–VI і за статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства):

1) Україна зобов'язалася застосовувати положення угод Світової організації торгівлі щодо митної оцінки, в тому числі Угоди про застосування Статті VII ГАТТ 1994 року, включаючи Додаток I до Угоди (Пояснювальна записка) та пункт 2 Рішення про оцінку носіїв інформації, які містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних (Рішення 4.1), яким передбачається, що оцінка програмного забезпечення базується на вартості носія. Україна також зобов'язалася не використовувати будь-яку форму посилання на інші ціни або мінімальні ціни чи фіксовану оцінку з метою оцінки імпорту;

2) Україна повідомила Світову організацію торгівлі (Нотифікація № G/VAL/N/2/UKR/1 від 29 травня 2008 року) про обов'язковість застосування Рішення 3.1 "Включення процентів до митної вартості імпортованих товарів" і  Рішення 4.1 "Оцінка носіїв інформації з програмним забезпеченням для обладнання з обробки даних";

3) згідно із загальними принципами Угоди про застосування Статті VII ГАТТ (пункт 1 Загальної вступної частини) та рішенням технічного комітету по митній оцінці Світової організації торгівлі № 6.1 "Випадки, у яких митні адміністрації мають право сумніватись в заявленій митній вартості" необхідно передбачити вичерпний перелік підстав, за наявності яких митне оформлення товарів не може бути проведене за вартістю, визначеною декларантом. У разі неможливості визначення митної вартості за ціною угоди (перший метод оцінювання) необхідно проводити консультації з митним органом, що прямо передбачено Угодою про застосування Статті VII ГАТТ (параграф 2 Загальної вступної частини).

З метою імплементації наведених положень зазначених рішень Світової організації торгівлі до митного законодавства України та вдосконалення положень Кодексу щодо митної вартості товарів у частині встановлення прозорої процедури контролю за правильністю визначення митної вартості пропоную:

1) статтю 51 Кодексу після частини третьої доповнити новими частинами такого змісту:
"4. Під час визначення митної вартості носіїв інформації, які імпортуються, що містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних, ураховується лише вартість носія інформації за умови виділення з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості програмного забезпечення та/або вартості носія. Відомості щодо вартості програмного забезпечення та/або вартості носія повинні базуватися на документально підтверджених даних.

При цьому слід ураховувати, що:

• термін "носій інформації" не стосується інтегральних мікросхем, напівпровідників та інших подібних пристроїв чи виробів, в які інкорпоровані такі інтегральні мікросхеми чи пристрої;
• термін "програмне забезпечення" не стосується звукових, кіно- та відеозаписів.

5. Проценти, що нараховуються за фінансовими угодами (наприклад, угодою фінансового лізингу), які укладені покупцем і стосуються купівлі імпортованих товарів, не будуть розглядатися як частина митної вартості за умови, що:

• проценти виділені з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари;
• положення щодо фінансування укладені у письмовій формі;
• покупець може продемонструвати, що:
  а) такі товари фактично продані за ціною, задекларованою як ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;
  б) процентна ставка не перевищує рівня ставок, які звичайно застосовуються в країні, де і коли таке фінансування було надане.

Ці положення застосовуються незалежно від того, чи було фінансування надане саме продавцем, банком або іншою фізичною чи юридичною особою. Вони також застосовуватимуться, якщо товари оцінюватимуться за методом іншим, ніж метод за ціною договору (контракту)";

2) пункт 1 частини другої статті 52 викласти в такій редакції:
"1) заявляти митну вартість, визначену або скориговану ними самостійно за результатами консультацій з митним органом";

3) у статті 53:

• в абзаці першому частини третьої слова "якщо документів, зазначених у частині другій цієї статті, недостатньо для підтвердження заявленої митної вартості" замінити словами "якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх складових відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості";
• абзац перший частини четвертої викласти в такій редакції:
  "4. У разі якщо митний орган має обгрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на вимогу митного органу подає (за наявності) такі документи";

4) статтю 54 доповнити частинами такого змісту:
"6. Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обгрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості;

2) неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у частині другій статті 53 цього Кодексу);

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у   главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

7. У разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично";

5) статтю 55 викласти в такій редакції:
"Стаття 55. Коригування митної вартості товарів
"1. Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

2. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обгрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або  подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обгрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

• право декларанта випустити товари, що декларуються, у вільний обіг за умови надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу;
• право декларанта оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

3. Прийняте рішення про коригування заявленої митної вартості набуває чинності через 10 днів з дня його вручення під підпис декларанту або уповноваженій ним особі.

4. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обгрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі, або в строк до набрання чинності рішенням про коригування заявленої митної вартості надати митному органу документи, зазначені в рішенні.

5. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

6. У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів або неможливості надати затребувані митним органом додаткові документи в десятиденний строк, за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи митний орган випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу.

7. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Цей строк зупиняється у випадку оскарження декларантом або уповноваженою ним особою рішення про коригування митної вартості відповідно до частини одинадцятої цієї статті. У такому випадку забезпечена фінансовою гарантією сума митних платежів підлягає сплаті після прийняття остаточного рішення митним органом вищого рівня або судом.

8. Протягом 90 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

9. У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обгрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.

10. Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обгрунтування підстав, через які заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість не може бути визнана з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку надміру сплачені суми митних платежів повертаються декларанту або уповноваженій ним особі, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом".

2.2. Статтею 305 Митного кодексу України передбачено обов'язкове надання митним органам забезпечення сплати митних платежів при ввезенні підакцизних товарів на митну територію України, а також при переміщенні товарів цією територією прохідним та внутрішнім транзитом (частина друга).

Це положення порушує зобов'язання України, взяті в рамках Світової організації торгівлі. Зокрема, йдеться про невідповідність наведеного положення вимогам Статті V "Свобода транзиту" Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, за якою транзитний рух не повинен зазнавати будь-яких непотрібних затримок чи обмежень і повинен бути звільнений від мит та від усіх транзитних мит чи інших зборів, що накладаються відносно транзиту, за винятком зборів за транспортування чи зборів, що відповідають адміністративним витратам, які спричиняються транзитом, чи відповідають вартості наданих послуг.

Водночас пропоноване положення не відповідає нормам Закону України "Про транзит вантажів", за яким митне оформлення транзиту підакцизних вантажів будь-яким видом транспорту, крім транзиту вантажів авіаційним транспортом у межах одного пункту пропуску, провадиться виключно за умови подання митним органам вантажної митної декларації (частина сьома статті 6).

Крім того, запроваджуване обов'язкове надання забезпечення сплати митних платежів суттєво ускладнить транзит вантажів через територію України, що неминуче призведе до переорієнтації транзитних потоків на інші напрямки. Як наслідок, це спричинить значні втрати надходжень до державного бюджету.

У зв'язку з цим слід узяти до уваги, що нині у митній службі України ефективно функціонує система контролю за доставкою вантажів до митниць призначення з використанням засобів супутникового зв'язку, яка дає можливість відстежити рух транзитних товарів територією України.

За таких обставин убачається за необхідне утриматись від запровадження в новому Митному кодексі України зазначеного положення.

Тому пропоную частину другу статті 305 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, викласти в такій редакції:
"2. Надання митним органам забезпечення сплати митних платежів є обов'язковим при ввезенні підакцизних товарів на митну територію України та при їх переміщенні територією України прохідним та внутрішнім транзитом".

3. Створення ризиків ухилення від оподаткування, уникнення відповідальності за порушення митних правил

3.1. Статтею 48 Митного кодексу України регулюється питання щодо випуску товару у вільний обіг на митній території України. При цьому  частиною третьою цієї статті передбачено, що "у разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовуються особливі види мита (антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне), такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати особливих видів мита за максимальними ставками Митного тарифу України".

Однак Митний тариф України не визначає ставок особливих видів мита. Особливі види мита встановлюються на підставі рішень Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" (стаття 275 Кодексу).

Визначені ж у Митному тарифі України максимальні ставки є, як правило, значно меншими за ставки особливих видів мита, які встановлюються Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі.

З огляду на це пропонована редакція частини третьої статті 48 Кодексу дозволятиме недобросовісним імпортерам ухилятися від сплати особливих видів мита шляхом свідомого створення ситуації, коли неможливо встановити країну походження товару, і сплати мита у розмірі, набагато меншому за максимальні ставки Митного тарифу України, а тому не може бути підтримана.

Тож пропоную у статті 48 Кодексу:

1) у частині другій слова "за повними ставками" замінити словами "за повними ставками Митного тарифу України";
2) у частині третій слова "за максимальними ставками Митного тарифу України" виключити.

3.2. Статтею 267 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, передбачаються певні спрощення у декларуванні товарів значної кількості найменувань, що надійшли однією партією. Пропонується встановити, що у разі надходження товарів різних найменувань у кількості більше 10 товарних підкатегорій однією партією вони за бажанням декларанта або уповноваженої ним особи можуть декларуватися для вільного обігу на митній території України за одним класифікаційним кодом згідно з УКТ ЗЕД за умови, що цьому коду відповідає найбільша ставка ввізного мита (частина перша). Водночас зазначається, що таке спрощення не поширюється на імпорт, зокрема, "товарів, щодо яких встановлено спеціальні види мита" (пункт 3 частини третьої).

Однак поняття "спеціальні види мита" ні цим Кодексом, ні іншими законами України не встановлено. Натомість у Кодексі йдеться про особливі види мита – спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне, які можуть застосовуватися з метою захисту економічних інтересів України та українських товаровиробників (пункт 4 частини другої статті 271, стаття 275).

Така неточність у наведеному положенні частини третьої статті 267 Кодексу створює ризик виникнення схем для ухилення від оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України та нівелювання зусиль державних органів щодо захисту вітчизняного товаровиробника від імпорту, що заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.

У такій ситуації вважаю за необхідне скоригувати пропоноване положення пункту 3 частини третьої статті 267 Кодексу, виклавши його в такій редакції:
"3) товарів, щодо яких встановлено особливі види мита".

3.3. Абзацом першим частини другої статті 287 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, передбачається, що товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозяться на митну територію України іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняються від сплати ввізного мита; при відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс ввізне мито сплачується на загальних підставах.

За абзацом же другим цієї частини товари, які ввозяться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), звільняються від сплати ввізного мита.

Таким чином, в останньому випадку застереження щодо сплати ввізного мита на загальних підставах у разі відчуження таких товарів протягом трирічного строку не передбачено.

Ця прогалина у регулюванні відносин з оподаткування митом зазначених товарів створює ризик зловживання правом на звільнення від сплати ввізного мита при ввезенні на митну територію України товарів як внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями і таким чином ухилення від оподаткування.

Убачається, що наведене застереження щодо сплати ввізного мита на загальних підставах має стосуватися обох випадків, передбачених у  положеннях частини  другої статті 287 Митного кодексу України.

Виходячи з цього, пропоную частину другу статті 287 Кодексу викласти в такій редакції:
"2. Товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов'язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозяться на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільняються від сплати ввізного мита. При відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс ввізне мито сплачується на загальних підставах".

4. Збільшення адміністративного тиску та відсутність чіткого визначення порядку здійснення митного контролю

4.1. Частиною першою статті 349 Кодексу умовою допуску посадових осіб митних органів до проведення документальної (планової чи позапланової) виїзної перевірки підприємства чи зустрічної звірки на підприємстві визначено пред'явлення ними керівникові відповідного підприємства або уповноваженій ним особі під розписку лише посвідчення на право проведення перевірки. При цьому не передбачено пред'явлення перед початком перевірки службових посвідчень особами, які зазначені у посвідченні на право проведення перевірки, та надання керівникові відповідного підприємства або уповноваженій ним особі копії наказу митного органу про проведення перевірки.

За таких обставин підприємство обмежується у праві судового оскарження рішення про проведення перевірки, що не відповідає статті 55 Конституції України щодо гарантій права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежено.

Вважаю за необхідне передбачити у Кодексі положення про обов'язкове пред'явлення керівникові відповідного підприємства або уповноваженій ним особі копії наказу керівника контролюючого органу для проведення документальної виїзної перевірки, зустрічної звірки на підприємстві і визначити, що їх непред'явлення є підставою для недопущення посадових осіб митного органу до перевірки.

Тож пропоную у статті 349 Кодексу:

• частину першу доповнити словами "а також копії наказу митного органу про проведення перевірки та службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку";
• частину третю після слів "посвідчення на право проведення перевірки або його пред'явлення з порушенням вимог" доповнити словами "копії наказу митного органу про проведення перевірки, службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку, посвідчення на право проведення перевірки або їх пред'явлення з порушенням вимог".

У зв'язку з цим потребує доповнення відповідним положенням і стаття 350 "Права та обов'язки посадових осіб підприємства, що перевіряється, під час проведення документальних перевірок" Кодексу, що надійшов на підпис. Тому пропоную пункт 1 частини першої доповнити словами "копії наказу митного органу про проведення перевірки, службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку".

4.2. Статтею 352 Кодексу визначаються матеріали, які можуть бути використані для підготовки висновків за результатами перевірок.

Серед таких матеріалів передбачено й інформацію, що стосується ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або території вільної митної зони, не зазначену у митній декларації, товаросупровідних документах або зазначену не в повному обсязі (пункт 5).

Цілком очевидно, що така інформація, одержана в незаконний спосіб, із порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина, з порушенням установлених законами порядку, засобів та джерел її одержання, одержана не уповноваженою на те особою, не повинна використовуватися під час проведення перевірок.

Однак будь-якої регламентації щодо способу, джерел, засобів, порядку отримання такої інформації Кодексом не передбачено. За таких обставин будь-яка оприлюднена інформація, навіть суб'єктивна або поширена з метою дискредитації того чи іншого суб'єкта господарювання, може вплинути на результати перевірок.

З огляду на це положення пункту 5 статті 352 не може бути підтримано.
Тому пропоную пункт 5 статті 352 виключити.

4.3. Частиною четвертою статті 363 Митного кодексу України, який надійшов на підпис, встановлюється, що призначені для використання митними органами відомості про області та індикатори ризику, а також про заходи, необхідні для запобігання або мінімізації ризиків (профілі ризику), є службовою інформацією і не підлягають розголошенню іншим особам, крім випадків, визначених Кодексом та іншими законами України.

Слід зазначити, що порядок практичного застосування в митних органах автоматизованої системи аналізу та управління ризиками під час митного контролю та митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації вже діє відповідно до наказу Державної митної служби України від 13 грудня 2010 року № 1467, причому обмеження доступу до такої інформації цей порядок не передбачає.

За практикою інших держав, наприклад США, система управління ризиками, яка застосовується Офісом із захисту митного кордону, є прозорою і доступною в мережі Інтернет.

Беручи до уваги викладене та норми Закону України "Про доступ до публічної інформації", не вважаю за можливе підтримати положення щодо обмеження доступу до зазначеної інформації і пропоную частину четверту статті 363 Митного кодексу України, що розглядається, виключити.

5. Створення корупційних ризиків, ризиків порушення конституційних гарантій рівності громадян перед законом

Окремі статті Кодексу містять положення, що надають посадовим особам митних органів право на власний розсуд оцінювати достатність або недостатність тих чи інших доказів та підстав.

Так, наприклад, за частиною дев'ятою статті 233 Кодексу за наявності достатніх підстав вважати, що в листах, поштових картках та секограмах містяться товари, щодо яких законодавством встановлено заборони та/або обмеження щодо переміщення через митний кордон України, а також за результатами проведення митного огляду на підставі вибіркових або випадкових перевірок митні органи мають право вимагати пред'явлення зазначених відправлень. У частині п'ятій статті 338 Кодексу передбачається, що огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Частина перша статті 400 Кодексу надає право митному органу за власною ініціативою призупинити митне оформлення відповідних товарів за наявності достатніх підстав вважати, що внаслідок переміщення через митний кордон України товарів, щодо яких правовласником не подано заяву про сприяння захисту належних йому майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до  статті 398 цього Кодексу, можуть бути порушені такі права. У частині другій статті 491 Кодексу йдеться про можливість порушення справи про порушення митних правил тільки на підставі достатніх даних, які свідчать про наявність у діях особи ознак порушення митних правил.

В усіх наведених положеннях єдиним критерієм для вчинення митними органами дій, прийняття рішень є достатність підстав, даних. Жодних об'єктивних критеріїв у наведених випадках Кодексом не передбачено.

Такі приклади свідчать, що Кодекс, який надійшов на підпис, не забезпечить одноманітного врегулювання цих питань, а відтак, уможливлює застосування до однакових відносин (залежно від їх суб'єктивного складу) різних механізмів, створює ризик прийняття  посадовими особами митних органів упереджених, необ'єктивних рішень, що спотворюватиме конституційні принципи рівності громадян, власників, суб'єктів господарювання перед законом (статті 13, 24 Конституції України).

З огляду на викладене пропоную доповнити вказані вище положення Кодексу нормами щодо визначення вичерпних переліків відповідних підстав Кабінетом Міністрів України.

6. Недосконалий механізм притягнення до відповідальності за порушення митних правил, дисбаланс відповідальності суб'єктів господарювання та митних органів

6.1. Відповідно до статті 467 Кодексу адміністративні стягнення у виді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а у разі вчинення правопорушень, передбачених статтями 469, 477 – 485 Кодексу, – не пізніше, ніж через два місяці з дня їх виявлення (частина перша); у той же час адміністративне стягнення у вигляді конфіскації товарів та транспортних засобів може бути накладено не пізніше, ніж через 1095 днів з дня виявлення правопорушення (частина третя).

У зв'язку з цим слід відзначити, що існування інституту давності притягнення до відповідальності обумовлюється істотним зменшенням суспільної небезпеки правопорушення внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво впливає на досягнення мети накладення адміністративного стягнення. Запропонований же у статті 467 Кодексу строк накладення адміністративного стягнення у вигляді конфіскації не відповідає суті інституту давності накладення адміністративних стягнень.

До того ж 1095-денний строк перевищує навіть передбачений Кримінальним кодексом України дворічний строк притягнення до кримінальної відповідальності при вчиненні злочинів невеликої тяжкості, за які передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі (стаття 49).

З урахуванням цього пропонований у частині третій статті 467 Кодексу строк давності притягнення до адміністративної відповідальності є неприйнятним.

Що ж до наведеного положення частини першої статті 467 Кодексу, то слід наголосити, що за загальним правилом у нормах Кодексу України про адміністративні правопорушення та в чинному Митному кодексі України у випадках, коли йдеться про можливість накладення стягнення не пізніше певного строку з дня виявлення правопорушення, вживається термін "триваючі правопорушення".

Крім того, наведений у цій частині статті 467 вичерпний перелік статей Кодексу не охоплює всіх можливих триваючих правопорушень митних правил, коли обчислення строку накладення адміністративних стягнень об'єктивно має розпочинатися з дати виявлення правопорушення. (Ідеться, наприклад, про правопорушення, передбачені статтею 470 "Недоставлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів до митного органу призначення, видача їх без дозволу митного органу або втрата" і статтею 476 "Переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності" Кодексу).

Це не може бути підтримано, оскільки призведе до штучного, безпідставного скорочення строків, коли може бути накладено адміністративне стягнення, а отже, й до уникнення відповідальності за низку порушень митних правил.

Для запобігання виникненню таких ризиків слід скоригувати положення частини першої статті 467 Кодексу і встановити для накладення адміністративного стягнення за будь-яке триваюче порушення митних правил двомісячний строк з дня виявлення правопорушення.

У зв'язку з наведеним пропоную у статті 467 Митного кодексу України:

1) частину першу викласти в такій редакції:
"1. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а у разі вчинення  триваючого правопорушення, у тому числі передбаченого статтями 469, 477 – 485 цього Кодексу, – не пізніше ніж через два місяці з дня їх виявлення";

2) частину третю виключити.

6.2. За частиною третьою статті 474 Митного кодексу України правопорушенням, що тягне за собою накладення штрафу 500 неоподатковуваних доходів громадян, вважатиметься знищення або втрата до закінчення строків зберігання, передбачених пунктами 44.3 та 44.4 статті 44 Податкового кодексу України, митних декларацій, ліцензій, дозволів, сертифікатів, експертних висновків, специфікацій, фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, необхідних для проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, у разі незабезпечення відновлення цих документів у строки та в порядку, що визначені пунктом 44.5 зазначеної статті (тобто протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу).

Із цього приводу слід зазначити таке.

По-перше, відповідальність за відсутність бухгалтерського обліку (незалежно від причин) вже передбачена статтею 1642 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до того ж у значно менших розмірах – від   8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за частиною першою, від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за частиною другою. А відтак, між статтею 474 Митного кодексу України та статтею 1642 Кодексу України про адміністративні правопорушення виникне конкуренція норм, що є неприпустимим.

По-друге, відповідальність за вказані діяння не може встановлюватися Митним кодексом України лише з огляду на те, що перелічені вище документи можуть бути необхідними для проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи.

По-третє, положення частини третьої статті 474 Митного кодексу України викладено у спосіб, що не відповідає принципу юридичної визначеності, який є невід'ємною складовою принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України. Зокрема, вжите в цьому положенні поняття "інші документи, необхідні для проведення документальної перевірки", може охоплювати необмежене коло різноманітних документів, що даватиме можливість посадовим особам правозастосовчих органів на власний розсуд застосовувати наведене положення. Це створюватиме за певних обставин корупційні ризики, ризики неоднакового застосування норм закону, порушення прав суб'єктів господарювання. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначив, що з конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

По-четверте, встановлення відповідальності за втрату вказаних документів із будь-яких причин (у тому числі, наприклад, унаслідок стихійного лиха) є неприйнятним, оскільки особа нестиме відповідальність за дії, яких вона не вчиняла і яким вона в принципі не могла запобігти.
 
З огляду на це вважаю за необхідне утриматись від запровадження положення частини третьої статті 474 Кодексу.

Не узгоджуються із зазначеним вище принципом юридичної визначеності і положення статті 475 Кодексу щодо встановлення відповідальності за неподання митному органу звітності в термін, установлений цим самим органом.

Підсумовуючи викладене, пропоную:

1) частину третю статті 474 Кодексу виключити;
2) в абзаці першому частини першої статті 475 слова "в термін, визначений цим органом" виключити.

6.3. Статтею 482 Кодексу встановлюється відповідальність за переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митного органу або поза часом здійснення митного оформлення (абзац перший частини першої).

Поряд із цим статтею 247 Кодексу встановлено, що за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи митні формальності можуть виконуватися митними органами поза місцем розташування цих органів, а також поза робочим часом, установленим для них, на умовах, визначених Кодексом (частини сьома та восьма).

Для усунення неоднозначного застосування на практиці положень наведених норм Кодексу пропоную абзац перший частини першої статті 482 викласти в такій редакції:

"1. Переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування митного органу або поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання митних формальностей, або з незаконним звільненням від митного контролю внаслідок використання службового становища посадовими особами митного органу".

6.4. Відповідно до статті 488 Кодексу провадження у справі про порушення митних правил (що є адміністративним правопорушенням) вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Пунктом 4 частини першої статті 527 Кодексу митний орган або суд (суддя), що розглядає справу про порушення митних правил у порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності, наділяється повноваженням щодо винесення постанови про порушення кримінальної справи про контрабанду.

Це положення Кодексу не узгоджується з Кримінально-процесуальним кодексом України, за яким порядок порушення кримінальної справи, приводи та підстави для порушення визначаються нормами саме цього Кодексу. Відтак, адміністративне провадження у справах про порушення митних правил не може завершуватися винесенням постанови про порушення кримінальної справи (як це пропонується зазначеним пунктом 4 частини першої статті 527 Митного кодексу України).

До того ж самі митні органи, які є органами дізнання, зобов'язані у межах своєї компетенції в кожному випадку виявлення ознак злочину вжити передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України заходів щодо порушення кримінальної справи (стаття 4, глава 10 Кримінально-процесуального кодексу України), а не чекати, коли на підставі зібраних митними органами матеріалів це зробить суд, якому не властива вказана функція.

Тож вважаю за необхідне утриматися від запровадження норми щодо завершення провадження в адміністративній справі винесенням судом постанови про порушення кримінальної справи про контрабанду.

Ураховуючи наведене, пропоную пункт 4 частини першої статті 527 Кодексу виключити.

6.5. Викликає зауваження положення пункту 2 частини першої статті 499 Кодексу, що передбачає надання громадянам права на посвідчення довіреності на участь у справі про порушення адміністративних правил.

Це положення викладено без урахування норм статті 245 Цивільного кодексу України та пункту 4 частини другої статті 40 Закону України "Про нотаріат", за якими правом на посвідчення довіреності наділяються не громадяни, а відповідні посадові особи.

У зв'язку з цим вважаю за необхідне уточнити це положення Митного кодексу України і викласти його відповідно до Цивільного кодексу України та названого Закону.

Пропоную друге речення пункту 2 частини першої статті 499 Кодексу викласти в такій редакції: "Довіреність громадянина на участь у справі може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання; військовослужбовця – командиром  військової частини; особи,  яка проживає в населеному пункті, де немає нотаріусів, – уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування".

6.6. Статтею 500 Митного кодексу України захисник під час участі у справі про порушення митних правил наділяється усіма правами особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил (частина шоста).

Однак цілком очевидно, що захисник не може бути наділений, наприклад, правом давати усні та письмові пояснення, правом користуватися юридичною допомогою захисника.

З метою усунення такого недоліку пропоную у положенні Кодексу щодо визначення прав захисника у справі про порушення митних правил передбачити відповідне застереження.

Отже, пропоную частину шосту статті 500 Кодексу доповнити словами "крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо особою, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, і не може бути доручена захиснику".

6.7. Статтею 521 Митного кодексу України передбачається звільнення особи від відповідальності за порушення митних правил (якщо в діях особи відсутні ознаки злочину) на підставі компромісу. Компроміс полягатиме в укладенні мирової угоди між особою, яка вчинила порушення митних правил, та митним органом, посадова особа якого здійснює провадження у справі (частина перша). Порядок укладення мирової угоди встановлюватиметься міністерством, керівник якого (міністр) спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи (частина п'ята).

Водночас цією статтею визначаються умови, за яких можливе укладення мирової угоди, зобов'язання сторін за мировою угодою і порядок її укладення, підписання. З огляду на це в урегулюванні порядку укладення мирової угоди наказом відповідного міністерства (про що йдеться у частині п'ятій статті 521) потреби немає.

Питання ж граничного строку виконання угоди особою, яка вчинила порушення митних правил, у Кодексі не врегульовано. Натомість передбачено лише відсилку на визначений у самій мировій угоді термін для виконання взятих за угодою зобов'язань (частина шоста статті 521).

Така невизначеність за певних обставин створює корупційні ризики, а також ризик використання пропонованого механізму для уникнення відповідальності за порушення митних правил (адже притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 467 Кодексу обмежуватиметься двомісячним строком).

Убачається, що запобіжниками виникнення таких ризиків може стати законодавче закріплення місячного граничного терміну для виконання мирової угоди, а також затвердження відповідним нормативно-правовим актом типової мирової угоди.

На підставі наведеного пропоную у статті 521 Кодексу:

1) третє речення частини п'ятої викласти в такій редакції: "Типова мирова угода затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів";

2) частину шосту після слів "термін" доповнити словами "який не може перевищувати тридцяти днів".

6.8. Статтею 530 Митного кодексу України визначаються повноваження суду за результатами перевірки законності та обгрунтованості постанови у справі про порушення митних правил. Так, передбачається, що за результатами зазначеної перевірки суд може прийняти рішення про залишення постанови митниці, центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи без змін, а адміністративного позову без задоволення. Копія рішення по адміністративному позову протягом трьох днів надсилається особі, стосовно якої винесено постанову (частини друга, четверта).

Однак зазначені питання є предметом правового регулювання Кодексу адміністративного судочинства України. До того ж пропоновані положення частково дублюють положення чинної статті 162 названого Кодексу, а в частині визначення строку направлення копії судового рішення суперечать  вимогам чинних статей 160, 167 цього Кодексу, якими визначено інші механізми і строки отримання копії рішення сторонами (зокрема, надання судом копії рішення на вимогу особи, яка бере участь у справі, у цей самий день).

За таких обставин вважаю за необхідне усунути неузгодженість і пропоную, зокрема, у статті 530 Митного кодексу України:

1) у частині другій:

• в абзаці першому слова "орган, що проводив перевірку" замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, що проводив перевірку";
• у пункті 1 слова "(адміністративного позову) або протесту" виключити;

2) частину четверту викласти в такій редакції:
"4. Копія рішення по скарзі на постанову у справі про порушення митних правил протягом трьох днів з дня його винесення надсилається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної  політики у сфері державної митної справи, особі, стосовно якої винесено постанову, поштовим відправленням з повідомленням про вручення";

3) доповнити статтю частиною такого змісту:
"6. Перевірка законності та обгрунтованості постанови у справі про порушення митних правил судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України".

6.9. Статтею 544 Митного кодексу України одним з основних завдань, що виконуються митною службою України, визначено здійснення судово-експертної діяльності з питань, віднесених до повноважень митної служби України (пункт 17 частини другої).

Щодо цього положення слід зазначити, що метою судово-експертної діяльності є забезпечення правоохоронних органів і судів України науково-обгрунтованою, кваліфікованою експертизою, яка відповідно до положень процесуального законодавства є доказом у кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення. Так, за Законом України "Про судову експертизу":

• судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства (стаття 1);
• основоположними принципами судово-експертної діяльності є її незалежність та об'єктивність (стаття 3);
• незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, зокрема, існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання, досудового та судового слідства (стаття 4).

Необхідно також ураховувати, що за процесуальним законодавством України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Таким чином, надання митним органам права на здійснення судово-експертної діяльності суперечитиме принципам здійснення правосуддя на засадах змагальності та диспозитивності сторін і призведе до порушення одного з основоположних принципів судово-експертної діяльності – незалежності.

Виходячи з наведеного, пропоную пункт 17 частини другої статті 544 Кодексу (щодо визначення здійснення судово-експертної діяльності одним з основних завдань митної служби України) виключити. У зв'язку з цим пропоную виключити і відповідні положення статей 357, 515 і 516 в частині надання права митним органам на здійснення судово-експертної діяльності.

6.10.  Частиною другою статті 30 Кодексу пропонується встановити, що шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів, організацій або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов’язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.  

Відсутність вказаного порядку перетворює зазначену норму на декларативну, не забезпечує реалізацію норми статті 56 Конституції України. З огляду на це Митний кодекс України мав би містити порядок такого відшкодування або принаймні певні гарантії його визначення законом.

У зв'язку з цим вважаю за доцільне пункт 9 Розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу після абзацу другого доповнити абзацом такого змісту:
"протягом трьох місяців розробити та подати до Верховної Ради України проект закону про порядок відшкодування шкоди, заподіяної особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів, організацій або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов'язків".

6.11. За статтею 69 Митного кодексу України митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД; у разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари шляхом прийняття рішення щодо класифікації товарів для митних цілей і такі рішення є обов'язковими. Як уже зазначалося вище, Кодексом також передбачено право митного органу приймати рішення про коригування (визначення) митної вартості товарів, у тому числі шляхом застосування інших, ніж основний, методів визначення митної вартості (статті 54, 55, 59 – 64).

Водночас Митним кодексом України передбачено нарахування пені (стаття 302), а також накладення штрафу за порушення митних правил (статті 461, 464), у тому числі за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, та за інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів (стаття 485).

Однак у випадку прийняття митним органом рішення щодо класифікації товарів або про коригування митної вартості платники податку при виконанні цього рішення не вчиняють протиправних дій, а виконують приписи обов'язкового до виконання акта індивідуальної дії, виданого державним органом.

Тому перегляд такого рішення в ході перевірки, у тому числі у разі перевірки правомірності визначення самим митним органом коду товару та його митної вартості, не може призводити до застосування до декларанта (уповноваженої ним особи, платника податку) штрафу або нарахування пені.

Для унеможливлення застосування до декларантів зазначених санкцій за виконання прийнятих митними органами рішень щодо класифікації товарів, коригування митної вартості товарів у разі, якщо такі рішення скасовані, пропоную статтю 345 нового Митного кодексу України доповнити частиною такого змісту:
"8. У разі скасування, зміни за результатами документальної перевірки рішень щодо класифікації товарів для митних цілей, прийнятих митними органами відповідно до статті 69 цього Кодексу, або рішень про коригування заявленої митної вартості товарів, прийнятих митними органами відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу, дії, вчинені підприємством на виконання таких рішень, не тягнуть за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій, нарахування пені, накладення адміністративних стягнень".

7. Порушення конституційних засад організації та здійснення державної влади

7.1. Частиною першою статті 360 Митного кодексу України визначається вичерпний перелік випадків здійснення митного контролю у першочерговому порядку. Так, передбачено, що митний контроль здійснюється першочергово у разі переміщення через митний кордон України товарів, необхідних для подолання наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, а також переміщення живих тварин, органів та інших анатомічних матеріалів людини для потреб трансплантації, товарів, що мають обмежений строк чи особливий режим зберігання, товарів військового призначення, радіоактивних матеріалів, фото-, аудіо- і відеоматеріалів для засобів масової інформації, товарів міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, товарів, що переміщуються в рамках угод про виробничу кооперацію, товарів, що переміщуються за процедурою МДП.

Водночас частиною третьою цієї ж статті передбачається можливість визначення інших категорій товарів, митний контроль яких здійснюється у  першочерговому порядку, актами законодавства.

Таким чином, Кодекс уможливлює доповнення визначеного в ньому переліку випадків здійснення митного контролю у першочерговому порядку іншими актами законодавства, у тому числі й підзаконними.

Пропоноване не тільки не узгоджується з частиною третьою статті 7 Кодексу, що відносить зазначені питання до предмета врегулювання законами України, але й є не чим іншим як делегуванням парламентом своїх виключних законодавчих повноважень органам, уповноваженим видавати підзаконні акти (Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна митна служба України). Це не відповідає статті 75 Конституції України, за якою єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, пункту 3 частини першої статті 85, статті 91 Основного Закону держави, які відносять прийняття законів до виключних повноважень парламенту.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію, за якою "Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта"; "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади… Конституцією України не передбачено" (Рішення                       Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, від 9 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009).

Це зауваження стосується й низки інших положень Кодексу, у тому числі:

• частини сьомої статті 79, частини сьомої статті 87 (у частині делегування центральному органу виконавчої влади у сфері митної справи права визначати винятки з установлених Кодексом правил декларування товарів у митні режими реімпорту, реекспорту у будь-якому митному органі); 
• частини другої статті 139 (щодо делегування Кабінету Міністрів України права встановлювати більш тривалий, ніж визначено Кодексом, строк розпорядження товарами, що знаходяться на території вільної митної зони промислового типу, якщо митний режим вільної митної зони на її території скасовано);
• частини другої статті 151 (щодо делегування Кабінету Міністрів України права встановлювати більший, ніж визначено Кодексом, строк переробки товарів на митній території України);
  пункту 3 частини четвертої статті 164 (щодо делегування Кабінету Міністрів України права визначати (на доповнення норми Кодексу) товари, поміщення яких у митний режим переробки за межами митної території забороняється);
• частини другої статті 166 (щодо делегування Кабінету Міністрів України права встановлювати більший або менший, ніж визначено Кодексом, строк переробки товарів за межами митної території України);
• пункту 23 статті 370 (щодо делегування Кабінету Міністрів України права визначати (на доповнення норми статті) перелік і граничну кількість інших товарів, призначених для забезпечення повсякденних потреб громадянина).

У зв'язку з останнім вважаю за необхідне також наголосити, що пропонований статтею 370 Кодексу, що надійшов на підпис, перелік товарів, які вважаються особистими речами громадян, обмежує права громадян з особливими потребами (хворі, інваліди, діти) і створює для них додаткові складнощі. Серед товарів, що визначаються як особисті речі, відсутнє, зокрема, спеціальне дитяче харчування. Це надзвичайно ускладнює вирішення батьками питання харчування своєї дитини, наприклад, хворої на фенілкетонурію або інше захворювання, що потребує спеціального харчування, яке не виробляється (не реалізується) в Україні.

У вказаному переліку серед товарів, що вважаються особистими речами, – індивідуальні портативні медичні прилади для забезпечення життєдіяльності людини та контролю за її станом (пункт 16). Водночас чинне законодавство України оперує іншим поняттям – "вироби медичного призначення" (Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні"). Поняття ж "індивідуальні портативні медичні прилади" у законодавстві України відсутнє. Це унеможливить однакове застосування цього положення і, як наслідок, призведе до порушення прав такої чутливої категорії громадян, як громадяни з особливими потребами.

З метою усунення такої невідповідності вважаю за необхідне у статті 360 Митного кодексу України можливість запровадження додаткового (поряд із Кодексом) регулювання відповідних питань законами України, інші положення щодо делегування Кабінету Міністрів України відповідних прав виключити.

Тож пропоную у Кодексі:

• друге речення частини сьомої статті 79, друге речення частини сьомої статті 87 виключити;
• частину другу статті 139 викласти в такій редакції:
  "2. Законами України можуть визначатися більш тривалі строки розпорядження товарами, зазначеними у частині першій цієї статті";
• частину другу статті 151 викласти в такій редакції:
  "2. Законами України може визначатися більший строк переробки товарів";
• у статті 164:
  пункт 3 частини четвертої статті 164 виключити;
• у частині шостій слова "актами законодавства України" замінити словами "законами України";
• частину другу статті 166 викласти в такій редакції:
  "2. Законами України може визначатися інший строк переробки товарів";
• у частині третій статті 360 Кодексу слова "Актами законодавства" замінити словами "Законами України".

Статтю 370 Кодексу також пропоную відповідно доопрацювати.

7.2. Статтею 545 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, передбачено, що заступники керівника центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи призначаються на посади Президентом України. Необхідною умовою для призначення на посаду заступника керівника центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи є наявність у кандидата стажу роботи в митних органах України не менше  п'яти років, у тому числі на посаді начальника митниці або спеціалізованого митного органу – не менше одного року (частина п'ята).

Із цього приводу слід наголосити, що призначення керівників центральних органів виконавчої влади належить до виключних повноважень Президента України, що реалізується Главою держави за поданням Прем'єр-міністра України (пункт 10 частини першої статті 106 Конституції України). Будь-яких інших обмежень для реалізації Президентом України зазначеного повноваження Основний Закон держави не передбачає.

За таких обставин встановлення "необхідної умови для призначення на посаду заступника керівника центрального органу виконавчої влади" є усупереч Основному Закону держави обмеженням конституційного повноваження Президента України і тому не підтримується.

У зв'язку з цим пропоную друге речення частини п'ятої статті 545 Кодексу виключити.

7.3. Низкою положень Митного кодексу України передбачено здійснення центральним органом виконавчої влади у сфері митної політики нормативно-правового регулювання.

Кодексом на центральний орган виконавчої влади у сфері митної справи покладено, наприклад, визначення форми і порядку видачі сертифіката уповноваженого економічного оператора (частина десята статті 13); встановлення вимог до ідентифікації окремих товарів, що ввозяться, вивозяться з метою переробки (частина одинадцята статті 149, частина одинадцята статті 165); визначення порядку і строків митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом та лініями електропередачі (частина перша статті 232); встановлення порядку та умов здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових та експрес-відправленнях (частина перша статті 237); визначення випадків, умов та порядку застосування генеральної фінансової гарантії, що надається для забезпечення сплати митних платежів за митними деклараціями або документами контролю за переміщенням товарів, які декларант або уповноважена ним особа планують подати протягом одного року (частина п'ята статті 309); встановлення нормативів взяття проб (зразків) товарів (частина п'ятнадцята статті 356); визначення порядку реєстрації у митному реєстрі об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, включаючи форму заяви, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, порядок подання і розгляду заяви та ведення реєстру (частина третя статті 398); затвердження форм, порядку подання та розгляду заяв, порядку надання, зупинення дії, анулювання дозволів на провадження митної брокерської діяльності, відкриття та експлуатацію магазину безмитної торгівлі, відкриття та експлуатацію митного складу, відкриття та експлуатацію вільної митної зони комерційного або сервісного типу, відкриття та експлуатацію складу тимчасового зберігання, відкриття та експлуатацію вантажного митного комплексу, а також правил провадження зазначених видів діяльності та порядку контролю за їх провадженням (стаття 407); визначення переліку окремих видів товарів, які передаються на тимчасове зберігання під митним контролем лише на склади митних органів (частина четверта статті 439); встановлення вимог до облаштування вантажного митного комплексу (стаття 445).

Кодексом передбачено видання нормативно-правових актів з питань митної справи також іншими митними органами, зокрема митницями (статті 2, 153).

Такий підхід не відповідає нормам Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" – базового законодавчого акта, що визначив відповідно до пункту 12 частини першої статті 92, частини другої статті 120 організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади, закріпив систему центральних органів виконавчої влади.

За названим Законом:

• центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Президентом України сферах, є міністерство; саме міністерство як орган, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідних сферах, визначає пріоритетні напрями розвитку, забезпечує нормативно-правове регулювання, вправі видавати накази нормативно-правового змісту (частина друга статті 1, частина перша статті 6, стаття 7, стаття 15);
• інші центральні органи виконавчої влади виконують виключно окремі функції з реалізації державної політики; їх основними завданнями є, зокрема, надання адміністративних послуг, здійснення державного нагляду (контролю), управління об'єктами державної власності, внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; ці органи у межах своїх повноважень видають лише накази організаційно-розпорядчого характеру (частина друга статті 1, частина перша статті 16, частина перша статті 17, частина перша статті 23).

Таким чином, за названим Законом саме міністерство є органом, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері, у тому числі шляхом видання нормативно-правових актів, інші ж центральні органи виконавчої влади таких повноважень не мають.

У зв'язку з наведеним вважаю за необхідне привести положення Митного кодексу України, що передбачають здійснення центральним органом виконавчої влади у сфері митної політики, митними органами, митницями нормативно-правового регулювання, у відповідність із засадничими принципами організації та порядку здійснення виконавчої влади. 

Тому пропоную в Кодексі:

1) у частині шостій статті 2 слова "видані митницями" виключити;

2) у частинах четвертій та десятій статті 13, частині третій статті 23, частині п'ятій статті 31, частині першій статті 34, частині десятій статті 52, пункті 2 частини третьої статті 78, пункті 2 частини другої статті 86, частині восьмій статті 102, частині третій статті 112, частині третій статті 120, частині шостій статті 123, пункті 3 частини третьої статті 129, пункті 2 частини четвертої статті 137, частині другій статті 143, пункті 2 частини четвертої статті 146, частині одинадцятій статті 149, пункті 2 частини другої статті 160, частині одинадцятій статті 165, пункті 2 частини другої статті 173, частині третій статті 194, частині другій статті 201, статті 202, частині третій статті 220, частині третій статті 228, частині першій статті 229, частині першій статті 231, частині першій статті 237, частині третій статті 239, частині другій статті 246, частинах п'ятій, сьомій і десятій статті 247, частині другій статті 253, частині шостій статті 257, частинах першій, сьомій і дванадцятій статті 264, частині сьомій статті 299, частині п'ятій статті 309, частині третій статті 311, частині першій статті 330, частинах сьомій та одинадцятій статті 338, частині п'ятій статті 339, частині шостій статті 340, частині четвертій статті 341, частині третій статті 342, частині четвертій статті 343, частинах п'ятнадцятій та сімнадцятій статті 356, частинах восьмій та шістнадцятій – вісімнадцятій статті 357, частині другій статті 363, частині сьомій статті 365, частині третій статті 398, частині першій статті 407,пункті 4 частини першої статті 422, частині першій статті 428, частині першій статті 431, частині першій статті 435, частині шостій статті 437, частині четвертій статті 439, частині першій статті 440, статті 445, першому реченні частини першої та частині другій статті 454, частині сьомій                  статті 455, частині першій статті 494, частині шостій статті 507, частині третій статті 508, частині п'ятій статті 509,  частині п'ятій статті 513, частині п'ятій статті 514, статті 553, частині другій статті 554 та частині другій            статті 581 слова "центральний орган виконавчої влади у сфері митної справи" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів" у відповідному відмінку;

3) у частині третій статті 153 слова "Митні органи можуть установлювати" замінити словами "Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, може встановлювати";

4) у частині третій статті 188 слова "центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи та центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту";

5) у частині першій статті 220 слова "центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи, центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту";

6) частину першу статті 232 викласти в такій редакції:
"1. Порядок і строки митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом та лініями електропередачі, строки сплати митних платежів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, виходячи з особливостей переміщення зазначених товарів через митний кордон України";

7) у другому реченні частини восьмої статті 233 слова "визначаються митними органами" замінити словами "визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів";

8) у частині п'ятій статті 318 слова "центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи та центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону";

9) у пункті 6 статті 446 слова "центральним органом виконавчої влади у галузі митної справи" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів";

10) у частині другій статті 456 слова "центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України" замінити словами "центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону";

11) у частині другій статті 457 слова "центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Служби безпеки України, центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України" замінити словами "центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону".

7.4. Митним кодексом України закріплюється існування територіальних органів низки центральних органів виконавчої влади.

У зв'язку з цим слід зазначити, що повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються виключно Конституцією України (Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 у справі про Координаційний комітет).

За пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України питання утворення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а отже, й покладення на них завдань, визначених законами, належить до повноважень Президента України.

Ця конституційна норма відображена в Законі України "Про центральні органи виконавчої влади", за яким міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють завдання, визначені законами та покладені на них Президентом України (статті 7, 17). За названим Законом територіальні органи центрального органу виконавчої влади створюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, затвердженим Президентом України (статті 13, 21).

Таким чином, необхідність створення територіальних органів міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається Президентом України шляхом затвердження положення про відповідний орган, а не Верховною Радою України шляхом прийняття закону.

Крім того, у тексті Кодексу зазначається власна назва центрального органу виконавчої влади – Державна казначейська служба України. Це обмежує конституційне повноваження Президента України створювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем'єр-міністра України центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади (пункт 15 частини першої статті 106 Конституції України).

За таких обставин вважаю за необхідне:

• утриматися від запровадження Кодексом унормування питання щодо функціонування територіальних органів центральних органів виконавчої влади;
• привести положення Кодексу у відповідність із нормами Конституції України та Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" і виключити з цих положень посилання на власні назви центральних органів виконавчої влади та на територіальні органи центральних органів виконавчої влади.

З огляду на викладене пропоную в Кодексі:

1) у статті 27, частині другій статті 299, частині третій статті 528, частині п'ятій статті 530, частині третій статті 545, частині другій статті 546, частині четвертій статті 548, частині другій статті 549 слова "Державна казначейська служба України" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів" у відповідному відмінку;

2) статтю 559, частину першу статті 561 викласти відповідно в такій редакції:
"Стаття 559.  Взаємодія митних органів з Національним банком  України, Рахунковою палатою, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, органами виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у сфері фінансового контролю

1. Митні органи взаємодіють із Національним банком України, Рахунковою палатою, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, органами виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та у сфері фінансового контролю.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів, звіт про надходження митних платежів до державного бюджету";

"1. Митні органи під час виконання завдань, покладених на митну службу України відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України, взаємодіють із міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади".

7.5. Як уже відзначалося, Конституція України відносить вирішення питання про утворення, реорганізацію, ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (із відповідним визначенням його назви, статусу, сфери діяльності, завдань і функцій) до виключної компетенції Президента України (пункт 15 частини першої статті 106). Реалізовуючи це конституційне повноваження, Глава держави затверджує положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (частина третя статті 3 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади").

Таким чином, саме Президент України визначає функціональну спрямованість центральних органів виконавчої влади, затверджує схему їх організації та взаємодії.

Крім того, як уже зазначалося вище, за Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерство є органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики (стаття 1).

З огляду на викладене, з метою узгодження Митного кодексу України та Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", інших законів України, беручи до уваги існуючу нині систему центральних органів виконавчої влади, пропонується доопрацювати Кодекс у частині позначення центральних органів виконавчої влади та їх функціональної спрямованості.

У зв'язку з цим пропоную в Кодексі:

1) у частині тринадцятій статті 233 слова "центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв'язку та захисту інформації";

2) у частині другій статті 252 слова "центрального органу виконавчої влади  з питань оборони" замінити словами "Міністерства оборони України", адже власна назва Міністерства визначена Конституцією України;

3) у частині п'ятій статті 263 слова "органами влади" замінити словами "державними органами";

4) у третьому реченні частини восьмої статті 319 слова "Митні органи здійснюють" замінити словами "Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, здійснює";

5) у частині першій статті 331 слова "центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України" замінити словами "центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону";

6) у частині четвертій статті 377 слова "уповноваженим органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні" замінити словами "державними органами з безпеки дорожнього руху";

7) у статті 403, частині четвертій статті 454 слова "органи державної влади" в усіх відмінках замінити словами "державні органи" у відповідному відмінку;

8) у частині першій статті 406 слова "центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи спільно з центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи разом із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону";

9) у пункті 1 частини другої статті 412 слова "міністерства, керівник якого (міністр) спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи, та центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи" замінити словами "центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів";

10) у частині другій статті 425 слова "начальником митного органу" замінити словами "керівником митного органу";

11) у частині першій статті 456 слова "(підрозділами)" виключити;

12) у частині другій статті 561 слова "центральним органом виконавчої влади у сфері контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування  державної системи страхового  фонду  документації";

13) частину першу статті 564 після слів "Міністерством закордонних справ" доповнити словом "України";

14) у тексті Кодексу слова "центральний орган виконавчої влади у сфері митної справи", "центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи" в усіх відмінках замінити словами "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи" у відповідному відмінку, а слова "міністерство, керівник якого (міністр) спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи" в усіх відмінках – словами  "центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів";

15) відповідно скоригувати текст Кодексу в частині вживання термінів "центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту", "центральний орган виконавчої влади у галузі зв'язку".

7.6. Статтею 541 Кодексу пропонується визначити порядок виконання постанови суду (судді) про конфіскацію. При цьому передбачається, що постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил у частині конфіскації виконується митним органом, якщо товари, транспортні засоби, що конфіскуються, були ним попередньо вилучені; якщо ж товари, що конфіскуються, не були попередньо вилучені митним органом, така постанова виконується державним виконавцем (частина перша). У разі неможливості конфіскації товарів, транспортних засобів з осіб, що вчинили порушення митних правил, державним виконавцем за рішенням суду в установленому законом порядку може стягуватися вартість цих товарів, транспортних засобів (частина друга).
 
Наведені положення не відповідають нормам чинних базових законодавчих актів, а саме:

• Кодексу України про адміністративні правопорушення, за якими конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду; порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України (стаття 29); конфіскація може застосовуватись як основне, так і додаткове адміністративне стягнення (стаття 25); постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом (стаття 313);
• Закону України "Про виконавче провадження", що визначають умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, в тому числі рішень судів про конфіскацію майна. За цим Законом примусове виконання рішень в Україні здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (частина друга статті 2).
  За таких обставин норми статті 451 Кодексу не відповідають і нормам Конституції України, за якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (частина шоста статті 41); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

Слід також наголосити, що Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", виданим Главою держави в межах конституційних повноважень, визначених пунктом 15 частини першої статті 106 Основного Закону України, утворено Державну виконавчу службу України як окремий центральний орган виконавчої влади.

Саме на Державну виконавчу службу України покладено функції з реалізації державної політики у сфері організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів. Положенням про Державну виконавчу службу України основними завданнями Служби визначено, зокрема, реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень відповідно до покладених на Службу завдань, внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання рішень. Крім того, відповідно до покладених завдань Служба здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями (Указ Президента України від 6 квітня 2011 року № 385).

За Положенням про Державну митну службу України Державна митна служба України є центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Держмитслужба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державної митної справи (Указ Президента України від 12 травня 2011 року № 582).

Таким чином, Конституцією України, законами України та указами Президента України чітко визначено межі повноважень, функції державних органів, зокрема органів Державної виконавчої служби України та митних органів, і не передбачено примусового виконання рішень судів митними органами.
 
Необхідно також ураховувати, що наведена частина друга статті 541 Кодексу не створює достатнього правового механізму реалізації передбаченого нею положення, оскільки ні Законом України "Про виконавче провадження", ні чинним процесуальним законодавством не визначено окремого порядку звернення державного виконавця до суду в разі неможливості конфіскації товарів та транспортних засобів.

За таких обставин Кодекс мав би визначати обсяг і межі повноважень митних органів у зазначеній сфері та спосіб їх реалізації. Однак окремого порядку виконання постанов митними органами Кодекс не містить.

У зв'язку з цим виникатиме правова невизначеність, що, як уже зазначалося, неминуче призводить до сваволі (Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Для уникнення вищевказаних ризиків пропоную відповідно доопрацювати статтю 541 Кодексу, передбачивши виконання постанов судів (суддів) про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил у частині конфіскації державними виконавцями в установленому законом порядку.

8. Невідповідність базовим законодавчим актам

8.1. Пунктом 27 статті 4 Кодексу митними платежами визначено, зокрема, акцизний податок, що справляється при ввезенні підакцизних товарів на митну територію України, та податок на додану вартість, що справляється при ввезенні товарів на митну територію України.

Ці положення потребують приведення у безумовну відповідність із Податковим кодексом України, за яким:

• об'єктом оподаткування акцизним податком є саме операції з ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України (стаття 213); податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) сплачується платниками податку до або в день подання митної декларації (стаття 222);
• об'єктом оподаткування податком на додану вартість є саме операції з ввезення товарів на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту, вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (стаття 185).

У зв'язку з цим та з метою забезпечення чіткого розмежування повноважень органів у сфері адміністрування зазначених податків пропоную підпункти "б" і "в" пункту 27 статті 4 Митного кодексу України викласти в такій редакції:

• "б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції);
• в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів".

8.2. Статтею 274 Кодексу передбачається, що на окремі товари законом може встановлюватися сезонне мито на строк не більше чотирьох місяців з дня його встановлення.

Це не відповідає Закону України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", яким визначено, що сезонні мита встановлюються на строк, який не може бути меншим 60 та більшим 120 послідовних календарних днів (частина четверта статті 2).

Вважаю за необхідне усунути таку невідповідність і пропоную текст статті 274 Митного кодексу України викласти в такій редакції:
"1. На окремі товари законом може встановлюватися сезонне мито на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита".

8.3. Статтею 319 "Взаємодія митних органів з державними органами, що здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон України" Митного кодексу України передбачено, що товари, які переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю; у пунктах пропуску через державний кордон України зазначені види державного контролю (крім радіологічного) здійснюються митними органами у формі попереднього документального контролю на підставі інформації, отриманої від державних органів, уповноважених на здійснення цих видів контролю, з використанням засобів інформаційних технологій (частина перша); порядок здійснення попереднього документального контролю затверджує Кабінет Міністрів України (частина шоста).

За статтею 561 "Взаємодія митних органів з іншими органами виконавчої влади" цього Кодексу митні органи здійснюють і контроль за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України у взаємодії з центральним органом виконавчої влади у сфері контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства; порядок здійснення такого контролю визначається законом (частина друга).

У свою чергу Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" установив, що у пунктах пропуску через державний кордон України контроль за ввезенням на митну територію України культурних цінностей (у тому числі з метою транзиту) здійснюється митними органами у формі попереднього документального контролю. Порядок здійснення попереднього документального контролю таких товарів затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 21).

Однак наведені вище положення статей 319 та 561 Митного кодексу України не передбачають здійснення такого контролю у формі попереднього документального контролю. На практиці така неузгодженість може негативно позначитися на  розвитку міжнародного співробітництва України у сфері культури, з чим погодитися не можна.

У зв'язку з цим вважаю за необхідне узгодити наведені положення Митного кодексу України і норму Закону України "Про  вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей".

Тому пропоную друге речення частини другої статті 561 Кодексу викласти в такій редакції: "Такий контроль у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється митними органами у формі попереднього документального контролю в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України".

9. Встановлення преференцій та пільг для працівників державної митної служби, невиправдане суттєве збільшення бюджетних витрат

9.1. Главою 83 Митного кодексу України визначаються норми щодо соціального захисту працівників митної служби України.

Статтею 586 Кодексу, що надійшов на підпис, пропонується врегулювати питання щодо житлового забезпечення посадових осіб митної служби України. Зокрема, передбачається:

• визначити, що посадові особи митної служби, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у встановленому законодавством порядку із державного фонду;
• установити обов'язок митного органу чи організації орендувати житло для забезпечення ним посадової особи митної служби або виплачувати такій особі за її бажанням грошову компенсацію за найом (піднайом) жилого приміщення;
• надати право посадовим особам митної служби України, які потребують поліпшення житлових умов, на одержання безпроцентного кредиту на індивідуальне чи кооперативне житлове будівництво або для придбання квартир чи індивідуальних жилих будинків на строк до 20 років.

Установлення зазначених преференцій для працівників митної служби призведе до додаткових витрат державного бюджету, що є обтяжливим для державного бюджету в умовах обмежених фінансових ресурсів держави.

Крім того, оскільки зазначена категорія осіб віднесена Кодексом до категорії державних службовців (частина перша статті 569), то виокремлення посадових осіб митної служби і встановлення для них значно вищих соціальних гарантій, ніж це передбачено Законом України "Про державну службу", є необгрунтованим.

З огляду на викладене пропоную частини першу, третю – п'яту статті 586 Кодексу виключити.

Статтею 587 Кодексу, який надійшов на підпис, передбачається, що для надання лікувально-профілактичної допомоги працівникам митних органів та організацій створюються заклади охорони здоров'я митної служби України, що перебувають в управлінні центрального органу виконавчої влади у сфері митної справи (частина третя).

Слід зазначити, що такий підхід не узгоджується з реформою медичного обслуговування, що здійснюється в Україні відповідно до Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки. Реформування передбачає структурне розмежування медичної допомоги за рівнями її надання (видами), а не за відомчим принципом, передачу відомчих установ та закладів охорони здоров'я до сфери управління центрального органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац другий пункту 11 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України).

Тож пропоную частину третю статті 587 Кодексу виключити.

За частиною першою статті 588 Кодексу пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України "Про державну службу"; час служби таких осіб у митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця, незалежно від останнього місця роботи (служби) особи, яка звертається за призначенням такої пенсії, та часу виходу її на пенсію.

Зазначений підхід не узгоджується з нормами статті 37 Закону України  "Про державну службу", за якою на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

З огляду на викладене пропоную в другому реченні частини першої статті 588 Кодексу слова "незалежно від останнього місця роботи (служби) особи, яка звертається за призначенням такої пенсії, та часу виходу її на пенсію" виключити.

9.2. Статтею 554 Митного кодексу України, що надійшов на підпис,  передбачається, що для заохочення працівників митної служби України за значні досягнення у службовій діяльності, активність та ініціативність, виявлені під час виконання ними своїх службових (трудових) обов'язків, а також інших осіб за активне сприяння митним органам у виконанні ними завдань, покладених на митну службу України, в митній службі України встановлюються заохочувальні відзнаки митної служби України у вигляді медалей, нагрудних знаків, значків, грамот. Положення про заохочувальні відзнаки митної служби України затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері митної справи.

Таким чином, Кодексом дозволяється центральному органу виконавчої влади у сфері митної справи встановлювати будь-яку кількість медалей, інших відомчих заохочувальних відзнак і нагороджувати ними практично необмежене коло осіб.

Зауважую, що за наданою міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади інформацією, за станом на 1 вересня 2011 року міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади було встановлено понад 165 видів заохочувальних відзнак, на виготовлення яких протягом 2009 – 2011 років витрачено понад 2 млн гривень бюджетних коштів та 4,3 млн гривень з інших джерел. У деяких органах встановлено понад 10 видів відзнак. Деякі відомчі заохочувальні відзнаки відтворюють державні нагороди, що призводить до нівелювання останніх.

Убачається, що така практика не повинна підтримуватись. 

Нині в Уряді на виконання доручення Президента України опрацьовується питання визначення обгрунтованої кількості відомчих заохочувальних відзнак та забезпечення скорочення бюджетних витрат на відомчі заохочувальні відзнаки.

Пропоную у наведеному положенні:

• передбачити встановлення заохочувальних відзнак митної служби лише для її працівників;
• обмежити кількість заохочувальних відзнак, що можуть встановлюватись, однією кожного виду.

З огляду на наведене пропоную частину першу статті 554 Кодексу викласти в такій редакції:
"1. Для заохочення працівників митної служби України за значні досягнення у службовій діяльності, активність та ініціативність, виявлені під час виконання ними своїй службових (трудових) обов'язків, установлюються заохочувальні відзнаки митної служби України у вигляді медалі, нагрудного знака, значка, грамоти".

10. Неприйнятність, необгрунтованість, невідповідність низки положень Кодексу потребам сьогодення

10.1. Частиною третьою статті 332 Митного кодексу України, що надійшов на підпис, на митні органи покладається забезпечення схоронності товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, в зоні митного контролю.

Обов'язку ж забезпечувати безпеку громадян у зоні митного контролю (на відміну від статті 51 чинного Митного кодексу України) для відповідних митних органів не передбачено. Беручи до уваги, що Конституцією України людина, її безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3), відсутність у новому Митному кодексі України такого обов'язку не може бути виправдано.

Тому пропоную частину третю статті 332 Кодексу, що надійшов на підпис, після слова "Забезпечення" доповнити словами "безпеки громадян".

10.2. Главою 54 "Пропуск та оподаткування товарів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" Кодексу, що надійшов на підпис, пропонується підвищити максимальну вартість товарів, що ввозяться або надходять на адресу громадян без оподаткування, з 200 євро до 1 000 євро.

Таке рішення призведе до скорочення доходів державного бюджету від ввізного мита та податку на додану вартість із зазначених товарів.

Крім того, така норма стимулюватиме переорієнтацію значного обсягу зовнішньоекономічних операцій з товарного на нетоварний обіг і таким чином сприятиме тінізації зовнішньоекономічної діяльності.

Водночас зазначене ускладнить адміністрування митних платежів, оскільки:

• товари, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1 000 євро та загальна вага яких не перевищує 50 кг, не підлягатимуть письмовому декларуванню;
• у разі перевищення сумарної фактурної вартості товарів еквіваленту 1 000 євро (але не більше 10 000 євро), а загальної ваги – позначки 50 кг товари підлягатимуть оподаткуванню.

Беручи до уваги, що базою оподаткування товарів, що ввозяться громадянами у ручній поклажі, супроводжуваному багажі, за Кодексом, що надійшов на підпис, є частина їх сумарної фактурної вартості, що перевищує еквівалент 1 000 євро, або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (частина четверта статті 374), не виключається ситуація, коли сума податків буде меншою за витрати на їх адміністрування.

Ураховуючи наведене, пропонований новим Митним кодексом  України спосіб регулювання зазначеного питання не може бути підтриманий.

Тому пропоную:

1) у статті 374:

а) у частині першій слова та цифри "що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1 000 євро та загальна вага яких не перевищує 50 кг" замінити словами та цифрами "сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1 000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та/або сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України";

б) у частині четвертій:

• у першому реченні слова та цифри "суму 1 000 євро та/або вагу 50 кг" замінити словами та цифрами "еквівалент 1 000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро та/або вагу 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України)";
• у другому реченні слова та цифри "еквівалент 1 000 євро, або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг" замінити словами та цифрами "еквівалент 1 000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України)";

2) у частині другій статті 379 цифри "1 000" замінити цифрами "500";

3) у пункті 2 частини третьої статті 397 слова та цифри "сукупна вартість яких не перевищує суму 1 000 євро" замінити словами та цифрами "сумарна вартість та/або вага яких не перевищує обмежень, установлених частиною першою статті 374 цього Кодексу".

10.3. Відповідно до частини першої статті 380 Кодексу тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до 183 днів (який може бути як безперервним, так і з перервами) протягом календарного року за умови, що такі транспортні засоби зареєстровані в уповноважених органах іноземних держав. Цей строк може бути продовжено митним органом з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин.

Однак дотепер за частиною другою статті 11 Закону України "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" тимчасове ввезення транспортних засобів дозволяється громадянам-нерезидентам для власних потреб терміном до одного року. Цей термін може бути продовжено Державною митною службою України або уповноваженими Державною митною службою України митними органами з урахуванням гуманітарної, наукової, господарської та інших видів діяльності громадян, які ввезли такі транспортні засоби.

Таким чином, пропонованим положенням Кодексу погіршуються, порівняно з чинним законодавством, умови тимчасового ввезення громадянами-нерезидентами в Україну транспортних засобів особистого користування, що є неприпустимим.

Ураховуючи викладене, вважаю за необхідне зберегти чинні умови тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів для особистого користування на митну територію України.

Пропоную у частині першій статті 380 Кодексу:

• у першому реченні цифри та слово "183 днів" замінити словами "одного року", слова "протягом календарного року" виключити;
• друге речення виключити.

10.4.  Митним кодексом України, який надійшов на підпис,  передбачається, що, починаючи з 1 січня 2017 року, агент з митного оформлення повинен відповідати такій кваліфікаційній вимозі, як, зокрема, володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками у сфері митної справи, відповідність кваліфікаційним вимогам підтверджується складанням іспиту (пункт 2 частини третьої, частини п'ята – сьома статті 418, пункт 1 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення"). Статтею 418 Кодексу також установлюється, що спеціальні знання, уміння і навички у сфері митної справи агент з митного оформлення здобуває виключно у навчальних закладах митної служби України (частина четверта).

Такий механізм обмежує вільний вибір навчального закладу, звужує (порівняно з діючими ліцензійними умовами) можливості здобуття спеціальних знань, умінь і навичок у сфері митної справи громадянами, які виконують діяльність агента з митного оформлення, призводить до монополізації підготовки та атестації агентів з митного оформлення і тому є неприйнятним.

У зв'язку з цим пропоную частини третю – восьму статті 418 Кодексу виключити.

10.5.  Статтею 137 Митного кодексу України встановлюється, що випуск у вільний обіг продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим вільної митної зони, здійснюється зі сплатою за період,коли застосовувалося умовне повне звільнення таких товарів від оподаткування митними платежами, процентів із сум податкових зобов'язань, що підлягали б сплаті (частина п'ята). Сплата ж власне митних платежів не передбачається.

Таке рішення вбачається економічно необгрунтованим і тому є неприйнятним.

У зв'язку з цим назване положення Кодексу потребує коригування шляхом доповнення нормою про сплату митних платежів.

Тож пропоную частину п'яту статті 137 Кодексу викласти в такій редакції:
"5. Випуск у вільний обіг продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим вільної митної зони, здійснюється зі сплатою митних платежів та процентів, що підлягали б сплаті у разі перенесення строків сплати митних платежів у зв'язку з наданням розстрочення або відстрочення їх сплати  відповідно до статті 100 Податкового кодексу України".

10.6. Частиною третьою статті 420 Кодексу передбачається можливість створення у місті Києві та в інших населених пунктах на митній території України, де розташовані дипломатичні представництва іноземних держав в Україні, магазинів безмитної торгівлі, призначених для обслуговування членів дипломатичного персоналу цих представництв та членів їх сімей.

Слід зазначити, що розміщення магазинів безмитної торгівлі поза пунктами пропуску через державний кордон, відкритими для міжнародного сполучення, як це пропонується названим положенням, не відповідає усталеній світовій практиці, за якою магазини безмитної торгівлі утворюються лише в містах з великою кількістю дипломатичних представництв і консульських установ (наприклад, у Відні, Нью-Йорку, Женеві) і, відповідно, зі значною кількістю нерезидентів із дипломатичним статусом, які працюють на контрактній основі.

В Україні найбільша кількість дипломатів зосереджена у місті Києві, але вона не перевищує звичайної норми представництв, і тому потреби у створенні магазинів безмитної торгівлі немає.

З огляду на зазначене пропоную в Кодексі:

1) частину третю статті 420 та частину другу статті 406 виключити;

2) у частині другій статті 421 слова "крім випадку, передбаченого частиною третьою статті 420 цього Кодексу" виключити.

10.7. Вважаю необгрунтованим передбачене частиною п'ятою статті 338 Кодексу наділення посадових осіб митних органів правом самостійно зупиняти транспортні засоби на всій митній території України.

Тому пропоную утриматися від запровадження такого права для посадових осіб митних органів і в частині п'ятій статті 338 Кодексу слова "включаючи зупинення транспортних засобів" виключити.

10.8. Митним кодексом України, що надійшов на підпис, визначено дату набрання ним чинності – 1 січня 2012 року (пункт 1 розділу ХХІ "Прикінцеві та перехідні положення").

Насамперед слід зауважити, що за час, який лишився до дати набрання Кодексом чинності, громадяни, суб'єкти господарювання та й працівники митної служби України будуть не в змозі навіть ознайомитися з його текстом.

Крім того, визначення такої дати набрання чинності Кодексом, який за статтею 3 Податкового кодексу України належить до податкового законодавства України, не відповідає засадничому принципу податкового законодавства України – принципу стабільності (зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки) (стаття 4 Податкового кодексу України).

Необхідно також ураховувати, що прийняття нового Митного кодексу України зумовлює внесення змін до Податкового кодексу України, інших законодавчих актів, потребує прийняття значної кількості підзаконних нормативно-правових актів. За час, що залишився до набрання Кодексом чинності, прийняти необхідні нормативно-правові акти неможливо. Очевидно, що така робота триватиме не один місяць.

Отже, з 1 січня 2012 року у чинному законодавстві діятимуть різні підходи та правила щодо регулювання питань оподаткування зовнішньоекономічних операцій. Це стосується різних порядків сплати та забезпечення сплати податку на додану вартість в окремих митних режимах (реімпорт, переробка тощо).

Відсутність узгодженого, комплексного правового регулювання у цій сфері створить підгрунтя для виникнення спірних ситуацій між платниками податків та контролюючими органами і може негативно позначитися на здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

За таких обставин пропонована дата набрання Кодексом чинності не може бути підтримана. Вважаю за необхідне відстрочити набрання чинності Кодексом до 2013 року.

З огляду на зазначене пропоную в абзаці першому пункту 1 розділу ХХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу цифри та слова "1 січня 2012 року" замінити цифрами та словами "1 січня 2013 року" і відповідно скоригувати положення пункту 4 та строки, визначені у пунктах 5, 6, 8 та 9 цього ж розділу Кодексу.

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ

<< Назад