Трудовий кодекс має захищати і роботодавця, і людину праці – Олексій Мірошниченко

Одинадцять років у державі тривають палкі дискусії довкола Трудового кодексу. Він уже не раз розглядався у парламенті, але так і не був остаточно ухвалений. Суперечки між профспілками та роботодавцями то затихали, то набирали нових обертів. Сідаючи за “круглі столи”, сторони звинувачували одна одну у перетягуванні ковдри на себе. Проте вдалося досягти якихось компромісів, і законопроект народні обранці нарешті розглянули у першому читанні.

Чимало експертів прогнозують, що цієї осені Трудова конституція має шанс бути ухваленою остаточно. А яка позиція щодо цього самих роботодавців – про це кореспондент УКРІНФОРМу розмовляла із першим заступником голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні, виконавчим віце-президентом “Конфедерації роботодавців України” Олексієм Мірошниченко.

– Олексію Валентиновичу, якщо з такими потугами народжується Трудовий кодекс, то чи є в цьому необхідність?

- Така постановка питання звучала вже не раз. Справді, можна нічого не міняти, але треба врахувати, що нинішньому Кодексу законів про працю біля 30 років. Він приймався в іншій державі. Відтоді суттєво змінилася сама країна, трудові відносини, форми власності. Переконаний, його треба приймати. Це не забаганка, а потреба часу. Тим більше, що до змін підштовхують нас і кризи, які зараз виникають у світі. Міжнародна організація праці не випадково вважає, що Трудовий кодекс має сповідувати ідеологію гнучкої захищеності.

– Захищеності кого і від кого?

- Взаємної захищеності двох сторін трудових відносин. Це стосується як захищеності працівників за рахунок гнучкості трудових відносин, так і можливості роботодавців обирати оптимальний шлях ведення бізнесу, звичайно, не зазіхаючи на базові права працівників.

– Тобто, пріоритет все ж таки – людина праці?

- Тут можна сказати: 50 на 50. Якщо закон надаватиме надмірні переваги якійсь одній стороні, наприклад, найманому працівнику, як є зараз, чи роботодавцю, то будуть перекоси. Тож нам слід досягти максимально можливого компромісу.

– І тим не менше, профспілки говорять, що їхні права зневажаються?

- Навпаки, йде наступ на права роботодавців. За оцінками експертів МОП, нинішній варіант кодексу, який уже знаходиться у Верховній Раді, є занадто соціальним і “заблукав” десь між соціалізмом та комунізмом, а не капіталізмом. Він більше стоїть на захисті найманого працівника і нерідко навіть не мотивує роботодавця до створення нових робочих місць.

– Так це ж погано.

- Погано! У нас уже почала падати зайнятість і буде падати далі, якщо за умов фінансової кризи відмовимося від гнучкості у соціально-трудових відносинах. Тому захищати треба не лише інтереси працівників, а й роботодавців. На сьогодні ми з профспілками знайшли точки дотику десь на 97 відсотків, але решта, оті три відсотки, мабуть, найбільш чутливі як для профспілок, так і для роботодавців.
Найперше – це бажання профспілок брати участь в управлінні підприємством, зокрема, в раді директорів або в наглядовій раді. Ми на це не погоджуємося, такого нема ніде в світі. Якщо якийсь роботодавець хоче, щоб профспілки були залучені, будь ласка, але це повинно бути не обов’язком, а його доброю волею.

Інший момент, профспілки наполягають на застосуванні такого механізму, як погодження, скажімо, при звільненні, зміні умов праці чи трудового розпорядку. Ми ж вважаємо, що тут достатньо вдатися до механізму консультацій. Безумовно, не повинно бути свавілля чи самодурства з боку роботодавця. Процедура звільнення має відбуватися суворо в рамках закону. Але й профспілки не слід наділяти правом вето на те чи інше кадрове рішення роботодавця. Це стримуватиме активність та свободу підприємництва.

Третій блок – визначення структури, форм оплати і змісту мінімальної заробітної плати.

- Про що конкретно йдеться?

- Профспілки наполягають, як до речі й урядова сторона, щоб цей соціальний стандарт базувався лише на тарифній складовій. Роботодавці ж виступають за те, щоб до мінімальної заробітної плати віднести поряд із тарифом і надбавки за кваліфікацію, складність і продуктивність праці, окрім, звичайно, доплат за шкідливі умови праці чи надурочні. Ми хочемо змінити саме поняття мінімальної зарплати, зробити як у всьому світі. Це – та сума заробітної плати, менше якої взагалі не може отримувати працівник за найменш кваліфіковану працю.

При цьому роботодавці не заперечують, що мінімальна зарплата повинна бути не меншою, ніж прожитковий мінімум. Хоча й тут є привід для дискусій. Споживчий кошик, на основі якого визначається прожитковий мінімум, в Україні не переглядався з 2000 року. Безперечно, він застарів і, якщо виходити із реалій сьогодення, повинен значно зрости. Я вже не говорю про те, що в деяких країнах у споживчий кошик включається навіть кухоль пива по п’ятницях чи туристична путівка раз на рік. Такого ми собі дозволити не можемо. В Україні основою споживчого кошика залишається мінімальний набір товарів та послуг, який необхідний для існування людини.

– Виходить, ви за те, щоб прожитковий мінімум реально зріс? Але ж відповідно зросте й планка гарантованої мінімальної зарплати, від чого навряд чи будуть у захваті роботодавці.

- Я за те, щоб ми не дурили самих себе. У нас прожитковий мінімум і мінімальна зарплата тісно пов’язані між собою на законодавчому рівні. Мінімальна зарплата в усьому світі використовується як інструмент для вирішення питань зайнятості, а прожитковий мінімум – як індикатор боротьби із бідністю. Тут повинна бути чесна гра. Наш прожитковий мінімум слід було переглянути вже давно. Він має бути реальним, хай навіть і збільшеним до трьох тисяч гривень. Але послуговуватися ним потрібно виключно для боротьби із бідністю, а не прив’язувати до мінімальної зарплати. Маючи за орієнтир такий соціальний стандарт, як прожитковий мінімум, зарплата все одно буде підтягуватися. Це стане своєрідним стимулом і для роботодавців, і для працівників. А нині ми опинилися у замкнутому колі. Держава прожитковий мінімум штучно зменшує і свідомо не переглядає, бо він прив’язаний на законодавчому рівні до мінімальної зарплати.

– Чи слід очікувати від Трудового кодексу суттєвої трансформації колективно-договірних відносин між роботодавцями та найнятими працівниками?

- Надзвичайно важливе питання, бо й тут у нас чимало суттєвих розбіжностей. Профспілки наполягають на тому, щоб чітко визначити терміни укладання договорів, щоб угоди всіх рівнів були обов’язковими для виконання і поширювалися на всю галузь і щоб було визначено перелік і зміст угод різного рівня – галузевої, регіональної чи генеральної.

– А хіба це щось надприродне?

- Обов’язковість укладання колективних договорів суперечить базовій Конвенції МОП щодо добровільності. Отже, примусу до таких переговорів бути не повинно. Сторони самі повинні домовлятися, коли і як їм укладати чи переглядати угоду. Це, як кажуть, продукт несупротиву двох сторін.
Хочу зауважити, що, укладаючи угоду, роботодавець бере на себе добровільні додаткові зобов’язання. Такі питання, як мінімальна зарплата, кількість вихідних, видатки на охорону праці, відрахування в соціальні фонди та інші в Україні і без того чітко передбачені вітчизняним законодавством, яке роботодавець чи бізнесмен не має права порушувати. А щодо інших преференцій, то це однозначно – справа договірна. До речі, ми порахували, що по всіх нині чинних угодах бізнес уже зараз платить найманим працівникам від 10 до 20 відсотків більше від того, що передбачено законом.

– У Європі такого немає?

- Там є різні підходи. У світі взагалі профспілковим рухом охоплено не більше 20% усіх працівників. Приблизно така ж кількість, напевне, є і в Європі. Там на багатьох підприємствах взагалі нема такого поняття, як колективний договір. Це добровільна справа. І чим швидше наші соціальні партнери зрозуміють, що добру волю не можна унормовувати чи робити обов’язковою, тим швидше ми досягнемо порозуміння.

– Профспілки звинувачують вас у тому, що ніби то національні організації роботодавців підігрують уряду, а уряд – вам. З якою стороною насправді домовлятися простіше?

- Нам простіше домовлятися із здоровим глуздом. Ми контактуємо із багатьма міністерствами – освіти, економіки, фінансів і, звичайно ж, із Мінсоцполітики, яке очолює віце-прем’єр Сергій Тігіпко. Він сам виходець із бізнесу, а тому краще відчуває всі болючі точки і бачить те, що може сприяти розвитку країни.

А щодо найманих працівників, то ми з ними, як кажуть, мов ті сіамські близнюки. Щоб там не говорили, але без кваліфікованого фахівця ніякого успішного бізнесу не буде. Один із критеріїв, коли йдуть зарубіжні інвестиції в країну, це наявність кваліфікованої сили і працівників, які бережуть та поважають приватну власність.

– Ваш прогноз щодо ухвалення трудового кодексу.

- За нашими даними, під час підготовки законопроекту до другого читання врахована думка лише профспілок. І це принциповий момент. Хоча ми також чітко сформулювали свою позицію, направивши у ВР таблицю із розбіжностями. Сподіваюся, парламент не ухвалить у такому вигляді проект Трудового кодексу. Якщо ж депутати за нього все-таки проголосують, ми будемо просити Президента відправити його на доопрацювання або ж накласти вето.

<< Назад